Коли травнево мріє бузок і пахне цвіт, тоді приходить щире і трепетне, незабутнє свято – останній дзвоник. Його з нетерпінням очікують всі: учні перевідних класів – бо для них попереду три місяці безтурботних канікул, родичі і батьки школярів – бо їхні діти зможуть відпочити, вчителі – бо попереду відпустка. Але найбільше його очікують випускники, для яких воно радісне і водночас сумне – бо доводиться прощатися з дитинством, безтурботним життям, школою, друзями. Дитинство уже ніколи до них не повернеться, розстане піснею останнього дзвінка, який покличе їх у незвідану дорогу майбутнього. Для отамана кобеляцьких козаків Миколи Жука теж свято – малі козачата, які наче недавно були прийняті до козацької громади, стали дорослими, юними козаками та берегинями. Урочистості посвяти та традиції залишаться назавжди у їх памяті, а те виховання, яке прищепили педагоги, батьки та козаки зробить справжніми патріотами своєї Батьківщини.