Козацькому Батьку – 60

   У кожного – своя доля…. Хто і коли дарує її людині – того ніхто не знає. А, можливо, кожен з нас сам вибирає собі життєвий шлях, який хочеться не просто пройти, а ще і зібрати на ньому те, що  загубилося попередніми поколіннями, покрилося історичним пилом, зникло з очей і свідомості нині живущих, а отже, не відкриється і прийдешнім поколінням.

    Є такі сподвижники і серед нас. Це наш козацький Батько – Юрій Михайлович Дмитренко, Головний отаман Української Козацької Громади, Герой козацького народу, який має ще цілий ряд козацьких титулів та звань, але найвище цінить він сам – це просте і високе звання – козацький Батько. А ще він письменник і поет, член НСПУ.

    До сподвижницької справи Ю. Дмитренка спонукають не титули , звання і навіть не слава, а величезне бажання повернути людям їх справжню історію, історію чистого життєвого козацького джерела, з якого пили воду наші предки.

    І цій титанічній праці Юрій Михайлович  віддає всі свої сили, вміння і час впродовж останніх десятиліть. Сам він є етнічним козаком, дослідив свої козацькі корені в 17 поколінь, відтворив свій родовід на сотні років в глибину.

    Предки його проживали на березі річки Лузерки, а село дотепер носить назву Дмитренки, яке розташоване за 12 кілометрів від Нових Санжар. На Новосанжарщині, Кобеляччині , як і по всій Полтавщині та й по всьому Придніпров”ї, таких козацьких поселень безліч. Саме тут, на нашій рідній землі, загубилася під товстим шаром історичного мулу наша історія, історія козацького народу.

     За часів радянської епохи ми наполегливо вивчали історію КПРС, СРСР а про рідну історію, історію своєї древньої козацької землі, народу знати не могли, не мали права, навіть доступних джерел не існувало у бібліотеках. А якщо і розглядалися деякі події і факти, то були взяті з «кривого дзеркала» тодішньої системи.

     Так і живемо. Хто несвідомо, а хто свідомо впав у забуття, та й до цього часу збирає урожай так щедро посіяної історичної неправди в наші душі. Навіть поняття «козацький народ» нам було невідоме, а козаками вважалися тільки ті люди, які були воїнами, а їхні дружини, діти тоді хто? Підручники з історії говорили нам, що козаки – це, здебільшого, утікачі – кріпаки( хоч були такі серед них, але не основна маса). Світові історичні джерела говорять інше: козацький народ – це дуже древній народ, який проживав на території України щонайменше 7 тисяч років до нашої ери. Є джерела, які вказують і на те, що плем”я з тотемом дикої косулі (козаки) з”явилося в Придніпров”ї 20 тисяч років тому.

     Всі ці твердження належать Юрію Михайловичу, і як він сам говорить – до 2002 року, це роки( їх 10) каторжної роботи в архівах, з документами та літературою, з допомогою колег учених – істориків та соціологів, козаків з Дону, Кубані, Уралу, інших регіонів Росії, Канади, США, Білорусії, Австралії, Польщі,Туреччини, інших держав ( всього козаки проживають в 38 країнах світу) йому вдалося зібрати багатий матеріал для відтворення реальної історії козацького народу, написати цілий ряд історичних праць. Серед них «Історія козацького народу», «Словник козацької мови», 135 книг і брошур про козацький народ. Ним складено 120 козацьких балад та пісень, як віддзеркалення історичних подій козацької доби, звичаїв та обрядів.

    Праці Юрія Дмитренка були схвалені у травні 2009 року на Кубані, а практику розбудови козацького самоврядування було високо оцінено на Раді Українського Козацтва   при   Президентові України у березні 2009 року і рекомендовано для поширення в областях України.  

    Наукові праці Ю.М.Дмитренка знайшли розуміння і практичне застосування у козаків не тільки України, але і в Росії та в далекому зарубіжжі.

    Бути борцем за реабілітацію однієї людини непросто, а що вже говорити, коли мова йде про реабілітацію цілого народу…

    Ми з вами часто чуємо слово «козацтво». Але що воно означає. Раніше «козакувати», перебувати у  «козацтві», відбувати «козаччину» означало – перебувати у війську.Отже «козацтво» - це військовий спосіб життя. Тепер це слово втратило свій первинний зміст.

Інша справа слово «козак» - це представник моноетнічного древнього козацького народу, куди, звичайно, входили козачки( берегині) та їхні діти . Завдячуючи таким, як Юрій Дмитренко, який по крупинкам збирає матеріали з історії козаків, ми нарешті, в тому числі майбутні покоління, зможемо взнати правдиву історію життя козацького народу.

    На запитання до Батька – яке його найбільше бажання, Юрій Михайлович не задумуючись відповідає: «Об”єднати всіх козаків України під одним прапором, навколо однієї ідеї – відродження козацького народу і побудови сильної і незалежної України.»

    Шлях до такої мети, говорить Отаман, лежить через створення по всій Україні козацьких громад. На Полтавщині , зокрема, такі козацькі громади створені ним і діють майже у всіх районах. Звичайно вони в стадії формування, тільки налагоджують роботу.

    Робочий день у Батька розпочинається рано і пізно закінчується, розписаний по хвилинах. До нього пишуть і їдуть за порадою отамани – побратими з усіх куточків України і зарубіжжя, і кожного він вислухає, порадить, підтримає, кожному вселить віру і надію в те, що це свята справа – відродження знищеного козацького народу.Сьогодні це справа честі нині живущих і майбутніх поколінь. Отаким життєвим принципом і керується Юрій Михайлович Дмитренко, наш Головний отаман Полтавської Обласної Громадської Організації  Української Козацької Громади, Верховний отаман служби козацького самоврядування України, генерал армії Міжнародної Академії Козацтва, Президент Полтавської Академії Козацтва, академік козакознавства, професор  козакології, якого ми, козаки Полтавщини і всієї нашої неньки України щиро вітаємо з Ювілеєм! Зичимо міцного здоров”я, наснаги і сил, які йому так необхідні в нелегкій сподвижницькій праці в ім”я майбутнього нашої незалежної України.

                             З роси і води Вам, Батьку, на довгі – довгі літа!

Від імені Української козацької громади, булавна Служби козацького самоврядування України, Юлія Савченко.