Ми,браття,козацького роду!
Меню сайту
Новини
Вхід
Опитування
Оцініть мій сайт
Всього відповідей: 60
Статистика

 


Приймаючи до лав Українського козацтва традиційно приймають присягу та проводиться посвята у козаки.

  

 

 

     

   

   

 


 


· Право на незалежнiсть – iндивiдуальну й нацiональну – найсвятiше для козака. Його обов'язок – першим виступити за свободу України. За будь-яких обставин козак не повинен миритися iз втратою незалежностi України.
· Козак не вiдмовить тому, хто просить у нього захисту вiд злочинця, гвалтiвника, бешкетника, порушника громадського спокою.
· Козак дарма не ризикує й навмисно смертi не шукає, та коли вона неминуча – зустрiчає її мужньо.
· Боягузу, зраднику немає мiсця серед козакiв.
· Козак – людина православна, шанує християнську церкву та її священнослужителiв. Вiротерпимiсть – козацька риса. Шануючи свою вiру, козак не дозволяє собi зневажати iншi вiрування. Для козакiв немає хороших або поганих народiв, є тiльки друзi або вороги козацької свободи й української незалежностi.
· Козак козаку – рiдний брат, йому вiн допомагає i в скрутну годину, i в мить небезпеки. Особиста честь i гiднiсть для козака – понад страх смертi. Захищаючи свою честь, вiн не має права дозволяти собi брудну лайку та протиправнi дiї. Козак не пiддається провокацiям, а вiдповiдає на образу у правовiй формi.
· Як вiльна людина, козак може мати будь-якi особистi переконання, в тому числi полiтичнi, одначе воля товариства для нього – свята. Думку свою висловлює вiдверто, а старшинi кориться без заперечень.
· Усе своє життя козак присвячує духовному поступу, самовдосконаленню, пiзнанню свiту, поважає науки, мистецтво, ремесла, прагне стати людиною обiзнаною, широко ерудованою, майстром обраної справи, добрим i мудрим порадником. Козак – щирий захисник iсторико-культурної спадщини України i навколишнього середовища. Вiн лицар духу i честi. Поважати козацьку старовину, працювати в iм'я вiдродження України – його обов'язок. Вiн той, хто з дитинства не сприймає зверхностi над собою.
· Козак – людина щира, вiдкритого серця, думок не приховує. Вiн позбавлений почуття помсти. Двоєдушнiсть, пiдступнiсть – неприпустимi в козацькому середовищi.
· Нечеснiсть, грабiжництво, здирство, лихварство несумiснi iз званням козака. Козак зобов'язаний гiдно поводитися, вести здоровий спосiб життя, уникати спокус.

 



Козацькі клейноди, їх вигляд та призначення 

 Катарина Канивец 

Козацькі клейноди – це символи козацької влади. Кожен козак, що займав певну посаду на Січі отримував своєрідну відзнаку, – річ, предмет, по якому всі могли зрозуміти ким він є і за що відповідає. Козацькі клейноди можна порівняти з державними символами України – гербом, прапором і гімном. Січ являла собою теж державне утворення, тому теж мала символи.

Головним символом, звичайно був прапор. Він являв собою шматок тканини з зображенням козацького човна – чайки, ангелів-охоронців, Божої матері, перехрещених шабель, мушкетів, або козака у спорядженні. Такий прапор мав назву ХОРОГВА або КОРОГВА. На січі була спеціальна уповноважена людина, яка на полі бою тримала прапор, її обирали козаки на січовій раді, з найбільш шанованих членів коша. Ця людина називалася ХОРУЖИЙ.

Хорогва мала такий вигляд:

picture 8

Символом влади гетьмана на січі була БУЛАВА. Вона являла собою дерев’яну, або металеву ручку. До якої кріпилася дерев’яна, металева чи кам’яна куля 10-15 см. у діаметрі. Булава могла бути бойовою, – тоді до неї ще прикріплювали дерев’яні або металеві шипи, або символічною – тоді її прикрашали коштовним камінням, різьбленням чи гравіруванням. Булаву вручали ГЕТЬМАНУ або КОШОВОМУ отаману на січовій раді під час обрання. Булава біла символом, що передається наступному гетьману чи кошовому.

Булава мала такий вигляд:

picture 9

Важливим символом влади був БУНЧУК. Він являв собою палицю 2,5-3 метри заввишки, на вершині якої була золота куля, до якої було прикріплене кінське волосся. Ця палиця мала показувати місце перебування гетьмана на полі бою. Її зберігання доручалося спеціально уповноваженій людині, яку обирали на січовій раді – БУНЧУЖНОМУ.

Бунчук мав такий вигляд:

picture 10

У ПОЛКОВНИКА була своя відзнака, вона мала назву – ПЕРНАЧ або ШЕСПИПЕР. Він являв собою металеву палицю 70 см. в висоту, до якої було прикріплено шість схрещених між собою металевих пластин. Пернач – це вид холодної зброї, тому полковники використовували його у бою. На руків’ї перенача містилися кільцеподібні валики, як слугували опорою для рук. Іноді до пернача кріпився гак для стягування чи захоплення ворожої зброї.

Козацькі перначі:

picture 11

Таким чином, ми розглянули основні козацькі символи влади, до яких належать: булава, бунчук, пернач, корогва. 

picture 12



 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 Далі ми розглянемо другорядні символи козацької влади:

 

До таких клейнодів належать:

  • Литаври
  • Сурми
  • Каламар
  • Печатка

На перший погляд, кожне з понять є досить складним, наше завдання з’ясувати що розуміється під цими термінами, як вони виглядає і єке мали значення і застосування у козацькому суспільстві.

Литаври – це ударний музичний інструмент з визначеною частотою звуку. Литаври широко використовувалися в побуті запорозьких козаків.

Литаври — це військовий інструмент. Він наводив жах на ворога своїми громовими ударами, був засобом зв’язку між військовими козацькими загонами. Удари в литаври сигналізували про небезпеку, спеціальними умовними сигналами під час бою передавали накази по війську, кошу і т. п. Литаври виконували функцію ударного музичного інструмента в полковій музиці Війська Запорозького. Для козацтва литаври були священною річчю. Можна сказати, що литаври належали до речей національної символіки.

Відповідальним за правильну гру на литаврах був ДОВБУШ (довбиш). Ця посада була призначуваною з членів КОША (війська козаків).

Козацькі Литаври:

picture 2

picture 3

Невід’ємною частиною козацького походу були СУРМИ.

Сурми – це старовинний духовий музичний інструмент прямої видовженої форми, який використовували переважно як сигнальний. Сурма — один із видів козацької дерев’яної труби. Козацькі сурми грали до бою.

Приклади козацьких сурм:

picture 4

Серед козаків існувала спеціальна уповноважена людина – Сурмач, який і подавав відповідні сигнали під час бою. Призначення сурм і литаврів є різним. Литаври задавали більше ритм походу чи бою, натомість сурми оповіщали про початок бою, відхід армії чи перелаштування війська.

Козацький КАЛАМАР також займає важливе місце серед клейнодів. Це інструмент для письма, приладдя для зберігання чорнил (звідси інша назва — чорнильниця) і вмочування в нього предмета для письма (найчастіше пера) під час писання; в Україні особливого поширення набув у козацькі часи. Даний вид клейнодів увічнений і у творчості Т. Г. Шевченка в поемі «Тополя»

Пішла стара, мов каламар
Достала з полиці.
«Ось на тобі сего дива!
Піди до криниці;
Поки півні не співали,
Умийся водою,
Випий трошки сего зілля —
Все лихо загоїть.

Каламар вручався на січовій раді ПИСАРЮ. Це була людина, яка знала кілька мов,і вела міжнародну переписку. Зовнішньою ознакою гідності військового писаря був каламар (чорнильниця) в довгій срібній оправі, який він під час ради тримав за поясом, а перо застромлював за праве вухо.
Посаду писаря на Січі в різний час обіймали такі люди, як Б. Хмельницький та П. Орлик.

Козацький каламар:

picture 5

Козацька ПЕЧАТКА була відзнакою генерального СУДДІ Війська Запорізького. Вона складалася з дерев’яної основи та вигравіруваного зображення. Згодом почали розрізняти різні види печаток: печатка — військова, січова, полкова або сотенна — зберігалася у генерального чи полкового судді, а сотенна — у сотника.

Козацькі печатки:

picture 6

Таким чином, ми розглянули другорядні козацькі символи влади, до яких належать: литаври, сурми, каламар, печатка.



Як насправді одягались козаки? Історик розвінчав популярний міф про шаровари. Якими ми уявляємо козаків? Хвацькі парубки з оселедцями, у вишиванках та червоних, синіх чи зелених шароварах — такими ми їх бачили на сторінках шкільних підручників із історії.

Та, виявляється, гардероб цих українців був зовсім інший, пише газета "Експрес".   Про козацьку моду ХVI — ХVII століття спілкуємося із Олексієм Сокирком, кандидатом історичних наук, доцентом КНУ імені Т.Шевченка.   — Козацький одяг був вишуканий, різноманітний, навіть з елементами аристократизму, — каже історик. — Козаки були лицарським станом. Оскільки в Гетьманщині козацтво замінило собою шляхту, воно перейняло основні елементи її культури одягу — жупани, каптани, кунтуші, шуби-делії, чоботи. Важливим елементом вбрання була шапка — символ честі.   — А як щодо вишиванок та шароварів?   — Із ними пов’язано багато міфів, створених романтичною літературою ХІХ століття та істориками тих часів. Сорочки, зазвичай із домашнього полотна, справді вишивали, але не такими густими візерунками, як тепер, а звичайною лляною ниткою. Також обшивали шнурком і тасьмою. Сорочки (кошулі) заможних старшин шили з німецького й нідерландського полотна, прикрашали гаптуванням, іноді мереживом.   Щодо шароварів, то вони поширилися під впливом турецької моди спершу серед запорожців, і то аж у другій половині XVIII століття. До цього в документах ми взагалі не зустрічаємо цього слова. Козаки доби Хмельниччини ні найменшого поняття не мали про шаровари. Вони носили завужені штани.   — Яким тоді було взуття?   — Козаки носили чоботи, які шили з телячої шкіри, більш дорогі — із сап’яну (дуже тонкої шкіри, переважно козячої), різних кольорів — червоного, жовтого. На ноги вдягали панчохи — в’язані або бавовняні. У морози на них намотували онучі, іноді підкладали солому. Заможні козаки часом взували боти — короткі чоботи-напівчеревики.   Ярина ПАСЛАВСЬКА   Фото надав Олексій Сокирко. На зображенні реєстрового козака з карти України Боплана видно, що козаки у період Хмельниччини носили завужені штани, а не шаровари.
Читайте більше тут: http://expres.ua/digest/2018/03/06/286613-naspravdi-odyagalys-kozaky-istoryk-rozvinchav-populyarnyy-mif-sharovary

                                                                                                                                                                                                                                                                                                                             



Стосунки по-козацьки

Стосунки по-козацьки

Справжні козаки шанували жінок, а українки відповідали їм коханням та вірністю. Стосунки між чоловіком та жінкою в Україні завжди були побудовані на глибокій шані та взаємній повазі.

Звичаї козаків пропагували серед січовиків безшлюбність, однак виховували у парубків шанобливе ставлення до жінки – матері, сестри, дружини, коханої дівчини. 

Відсутність постійного спілкування з жіноцтвом на Січі не призводила до забуття, байдужості та зневаги, більше того, спричинювала обожнення жіночого начала. 

Ми жінок мусимо любити, 
Так як наших сестер, матерів, 
А, опріч їх, не треба нікого любити 
І утікати як від злих чортів
 
(Українська народна пісня) 

Українська жінка завжди була чоловікові надійним товаришем, вірною супутницею, вправною господинею. Вона була готова у будь – який час відбити ворожий напад, при цьому пильно піклуючись про сім’ю. Вільний норов, гордість і самовпевненість української жінки сприяли її войовничості. 

Нестабільне життя біля татарських кордонів зумовлювало необхідність озброєння. За таких умов жінки переймалися інтересами чоловіків і братів. І хоча Запорізька Січ була недоступною для жінок, проте українка мимоволі була пов’язана військовими обов’язками. У місцевості, повній небезпек, їй часто доводилося ставати на захист родинного вогнища, домашнього майна. 

Життя на прикордонні привчало українських жінок до витривалості, самостійності, сміливості, вміння постояти за себе і свою родину із зброєю в руках. 

Становище жінок в Україні за козацької доби було досить стабільним і регулювалося нормами, закріпленими світським та церковним законодавством. Жінка в Україні володіла свободою більшою ніж будь – де. Московщина в той час вже утвердилась як сильна деспотія, і одним з перших актів закріпачення народу стало знищення жіночої свободи. Посилаючись на Біблію, де «жона да убоится мужа свого», російський Домострой нагадував, що за «непослушание» чоловік повинен бити жінку «и ребра ей сокрушать». 

А в Україні було цілком інакше. Стосунки чоловіка та жінки були рівноправні, жінка мала велику свободу. Жіноцтво зберігало свої права, навіть розширювало їх, а суспільний устрій розвивався демократичним шляхом. Нарівні з чоловіками українські жінки були об’єктом прав і зобов’язань.Карні норми забезпечували цілковиту охорону жінки, інколи право брало їх під спеціальний захист, наприклад, вагітних жінок. 

Дружина козака мала багато прав, які сьогодні можуть здатися дивними. За Правом-Законом Січі, удовиці козаків-героїв одержували довічну турботу села і право народжувати дітей від коханих мужів і парубків для збереження Слави героя й імені його. 

Тому цей Закон-Право славили у піснях. Із загибеллю козака Нечая від його вдови народилося 12 синів. І усі вони несли його славетне прізвище, збудувавши ціле село. Так само постало і село Сумилівка і ще не менше сотні сіл на Русі. 

Жінка козака, засудженого до смертної кари, мала непорушне право на його майно. Ні про яке переслідування дружини та дітей злочинця не йшлося. 

Більше того, в Україні існував звичай, за яким лише жінка могла зберегти життя засудженому на смерть козакові, якщо згоджувалася взяти з ним шлюб. 

За переказами, записаними у другій половині XIX ст. Г.П. Надхіним на Катеринославщині дізнаємося: „Молодий козак за якийсь злочин був засуджений до смертної кари. Коли прочитали декрет і палач підвів засудженого до плахи, із натовпу вийшла дівчина і накрила хусткою його голову, даючи тим самим знак, що вона обирає його собі за чоловіка і тим звільняє від страти".

Поряд із Січчю не меншу, а нерідко й більшу роль у формуванні українського характеру відігравало жіноцтво. Найвищі чоловічі якості - честолюбство, сміливість, звитяжність тощо - завжди мали простір для цілковитого втілення на Запоріжжі, але ніколи не спрямовувались на «боротьбу за хатню владу». Жіноцтво ж мало доволі повну свободу самовираження вдома. Воювати козаку з дружиною вдома було не до лиця, бо «жінка за три кутки хату держить, а чоловік лише за один». 

Проводжаючи чоловіків на Січ, жінки-козачки брали на себе всі обов’язки: господарські, виховання дітей, забезпечення родини. А під час ворожих нападів гуртувалися, бралися за зброю. Героїчний подвиг Орисі Завістної описує в історичній повісті «Облога Буші» М.Старицький. Ця мужня жінка не пошкодувала життя задля оборони рідної землі - підірвала себе і сотню ворогів, підпаливши пороховий льох. 

І такі випадки непоодинокі - войовничих українок у козацьку добу було немало. Одна з них славетних українок - волинська княгиня Софія Ружинська. В 1609 році вона, особисто командуючи загоном у 6000 чоловік піхоти і кінноти, з прапорами й музикою взяла штурмом замок князів Корецьких у м.Черемошні. Мов Богиня-Берегиня, часто сама зі зброєю в руках захищала свою родину. Представницею того завзятою типу жінки-козачки була остання дружина Богдана Хмельницького Катерина. 

Достеменно відомо, що жінки козаків брали участь у повстанських загонах часів Хмельниччини. Так, у 1584 р. шляхтянка Остапкова з дочкою Софією організували збройний напад на маєток шляхтича Стрижевського в с. Дідківцях на Житомирщині і завдали значних збитків. 

Сестра полковника Івана Доща брала безпосередню участь як кіннотник у бойових діях проти польсько-шляхетських військ на Волині 1649 р. Під час однієї з атак загинула. 

Як свідчать документи, 1524 року після битви під замком Прухник на Поділлі серед убитих захисників були знайдені тіла жінок, переодягнених у чоловічий одяг. Щоб їх не розпізнали, жінки навіть поголили собі голови. 

Значну владу над козаками Правобережної України і вплив на них мала „мати полководця", дружина фастівського полковника Семена Палія - Феодосія. Вона не тільки вміла доброчинно прийняти послів, а й за відсутності чоловіка керувала господарськими справами Фастівського козацького полку. В період заслання С. Палія до Сибіру не раз проводила походи проти московітів та польської шляхти, обороняючи край від їхніх зазіхань. 

Постійна небезпека, війни і повстання були тими обставинами, що історично створили тип жінки-оборонця своєї садиби і родини, привчили українок до витривалості, самостійності, сміливості, вміння постояти за себе зі зброєю в руках. 

Панівний тип жінки-козачки – це образ дружини-господині, яка дає лад в усьому при відсутності свого чоловіка, зайнятого у військових походах. Будучи грамотною, національно відданою, вона любила Батьківщину і готова була до її захисту. 

Слід зазначити, що зневага до жінки-українки жорстоко переслідувалася козаками. У вироках, записаних до „Войска Запорозкого козацкого Прилукского полка Справной книги", сказано, що 1707 р. за зґвалтування місцевої жительки Гребенички було страчено козака П. Микитченка. 

Згідно зі звичаєвим правом, нещадно карали не лише за присутність жінки на Січі, а й за перелюбство. За цей злочин козаки відповідали сповна. Зокрема, у вироках, записаних до „Справной книги", говориться, що парубка Грицька за такий ганебний гріх засуджено до спалення на вогнищі." 

За звичаями Січі, як справжні лицарі, козаки мали суворо дотримуватися ґречності з жіноцтвом. Наскільки великої ваги надавалося стосункам жінки і чоловіка, свідчить звичай, згідно з яким покарання чекало кожного, хто образить жінку. 

Коли козак «зганьбить жінку не за пристойністю - публічно на базарі киями покарати». 

За свідченням джерел, козацький отаман Іван Сірко досить суворо дотримувався цієї традиції. Бо за кривду, вчинену кимось із запорожців полоненій туркені, черкесці чи татарці, він засуджував винного до страти. Це виділяє запорозьких козаків зі всіх воїнів того часу як високоморальних і благородних лицарів, захисників справедливості і доброчинності. 

Запорожцям не дозволялося бути жонатими у місці їхнього проживання (на Січі), а жінкам одружених годилося жити поблизу, в зимівках і слободах, куди козаки навідувалися час від часу. Однак брати участь у козацьких судах жінкам не заборонялося. 

Отже, козак до жінки ставився підкреслено з повагою, великодушно та шляхетно. Вона була для нього зіркою Світла, до якої хоч близько, але дотягнутися «зась». Суворі січові звичаї і порядки, які не допускали жінку, хто б вона не була: чи люблячою дружиною, чи коханою дівчиною; спартанський, аскетичний спосіб життя воїна-лицаря - сприяли вихованню в козака високої святості до прекрасної половини людського роду. 

За її честь і волю козак йшов, не задумуючись, і у вогонь, і у воду. Дітям своїм козаки давали настанову: 
«- Бережи, сину, заповідь батька свого і не відкидай науки матері своєї!» 

Тож і нам не варто забувати звичаї козаків, які поклонялися жінці-матері – Богородиці. Адже храмовим святом на Запоріжжі була свята Покрова Пресвятої Богородиці. Козаки носили на грудях її зображення, а значна частина церков і каплиць, зведених на землях запорозьких вольностей, присвячувалася Богоматері. Запоріжжя було духовною Вітчизною козацтва, символічною, ідеальною матір’ю, де «Луг–батько», а «Січ-Мати», де завжди панував культ волі. 

А нам жінкам, не варто забувати, що ми з козацького роду, і маємо шанувати чоловіків так, як робили це жінки за козацької доби. 

Сьогодні
Годинник
Календар
Погода
Курс валют
Загружаем курсы валют от minfin.com.ua
Ціни на АЗС

********
Календар свят і подій. Листівки, вітання та побажання
В цей день...
Календар України
Радіо онлайн
Поради
Автолюбителю Домашні Садоводам Будівельникам Информеры: Советы автолюбителю
Архів новин
Copyright MyCorp © 2019