В цей день весь християнський світ відзначає день святителя Миколая Чудотворця. І діти і дорослі, в очікуванні дива, шукають під подушками подарунки. А ті, хто не був слухняним і чемним, можуть отримати різочку.
Миколай жив в кінці ІІІ на початку ІV століття. Довгий час був єпископом у Мирах в провінції Лікія у Малій Азії. Після смерті він прославився даром творення чудес і тому Миколай – Чудотворець.
Миколая, якого вважали покровителем хліборобства, повелителем стихій, Добрим (Угодником), вшановували пишно. Вірили в чудодійну силу святого: з ним пов'язані випадки чудесного спасіння замерзлих, утоплеників, подорожніх, що опинилися в біді. Саме тому Запорізьке козацтво вважало Святого Миколая за свого заступника, який рятує їх від усіляких стихій під час військових походів, як на суші, так і на морі. Також на честь Святого Миколая на Запорізькій Січі споруджували церкви та оздоблювали його ікони пишними шатами із дорогоцінного каміннямя та золота.
Храмові (престольні) свята, зокрема й Миколая, в Україні відзначали із службою Божою, гостинами, провідуванням родичів. Це був піст, і тому готували пісні страви: пундики, пампушки, вареники з пісною начинкою, млинці, пекли білий хліб, калачі і пироги.
На Миколая ріки вже замерзали так, що по кризі безпечно було їздити саньми. Приказували: "Варвара ночі урвала, та дня приточила, а Миколай морозом присушив"; "Варвара приготовляє, Сава мости мостить, а Микола гвіздком прибиває"; "Варочка постеле, Савочка погладить, а Микола стукне". Спостерігали за погодою цього дня. Якщо гілки вранці прикрашав іній, чекали врожаю на овес. Якщо до Миколая насипало багато снігу, можна було сподіватися врожаю на все збіжжя. І навпаки — гола, замерзла грудками земля не сприяла родючості. Тоді молилися святому Миколою, благаючи його врятувати озимину та всі зернові.
Цього дня, як і на Новий рік, і на Різдво, першим переступити поріг двору, хати, хліва, стодоли мусив господар або близький до родини чоловік, і бажано небідний. Якщо приходив хтось чужий, та ще й безталанний, боялися його, як носія злої сили, злиднів. Тому на Миколаївські святки не жебракували, а жінки не виходили з хати, навіть щоб позичити вогню чи солі. У Карпатах і Прикарпатті перших носіїв добра називали полазниками, вірили в їхні чудодійні властивості. У деяких місцях цю роль виконувала худоба: бичок, віл чи кінь, яких уводив до сіней господар. Вони символізували наступне благоденство сім'ї. Вірили, що святий Миколай опікується дикими і свійськими тваринами. Тому, коли худоба недужала, молилися Чудотворцю, просили допомоги. У багатьох народних оповіданнях він виступає в ролі цілителя.
У Карпатах, Закарпатті і Прикарпатті по дворах ходили гурти хлопців, серед яких один був перебраний на святого Миколая. Найчастіше він вирізнявся смушковою шапкою із шликом (як у козака). Хлопці носили дарунки (як правило, це були пряники у вигляді символізованого святого Миколая — "миколайці", "миколайчики") і лозину. Чемним дітям роздавали печиво, а неслухняним спершу показували лозину, а потім, змилостивившись, таки дарували пряник. У містах батьки самі клали малюкам уночі під подушку "миколайця". Знайшовши вранці печиво, діти дуже тішилися і хвалилися один перед одним своїми подарунками. Пізніше цей звичай поширився і на дорослих, особливо популярний він серед молоді. Хлопці та дівчата й нині обмінюються пам'ятними дрібничками і "миколайцями".
В незалежній Україні образ Святого Миколая і традиції дарувати подарунки відроджуються. Святий Миколай розглядається як вітчизняний аналог російського Діда Мороза, американського санта Клауса, фінського Йоулупуккі та відповідних персонажів в інших країнах.
***********************************************************************************************************************
